Путешествуй самостоятельно
Архангело-Михайлівський Звіринецький монастир. Звіринецькі печери
м. Київ, вул. Мічуріна, 18-22
Але просто так, «з вулиці», потрапити в печери не вийде — у неробочий час вони на замку. Віруючі приходять на службу, яка правиться в печері щосуботи і щонеділі о 8.00 та 12.00. А екскурсійну публіку ченці збирають у Свято-Троїцькому Іонінському монастирі щодня о 12.30 і 15.00.
На мальовничих схилах Дніпра, за два кілометри на південь від Києво-Печерської Лаври, знаходяться Звіринецькі печери — давньоруська підземна обитель, про існування якої кияни дізналися лише сто років тому. Згідно з літописами, наприкінці XI століття Київський князь Всеволод збудував у цій місцевості свій заміський палац. Гадають, що саме від полювань, якими займався князь поблизу палацу, місцевість і отримала назву Звіринець.Минуло вісім століть. Восени 1888 року київська преса повідомляла, що на Звіринці виявлено печерний хід з чернецькими похованнями. Поблизу нововідкритих печер жила тоді Феодосія Матвієнко, якій у видінні з’явились 15 ченців, які стояли на схилі гори над печерами та просили їжі. Але військові, які володіли ділянкою з підземеллям, заборонили проводити тут будь-які розкопки та завалили вхід. Через деякий час зсуви відкрили ще один вхід до печер.
А Матвієнко побачила друге видіння — невідома їй жінка з’явилася та спитала: «Що ж це ти? Обіцяла нагодувати нас, та досі отак і годуєш?» Тоді Матвієнко замовила у найближчому Свято-Троїцькому Іонінському монастирі панахиду по всіх, хто лежить у печерах. Ченці обителі теж пам’ятали про загадкову підземну святиню, а один із них, ігумен Валентин, мріяв колись відродити печери. У 1911 році на допомогу ігумену прийшов благодійник київських монастирів князь Володимир Жевахов. Він взяв печерну ділянку в оренду та на свій кошт здійснив тут підземні розкопки, до яких залучив професійних вчених.
А отець Валентин, оселившись біля печер, почав водити сюди паломників та на їхні пожертви збудував церкву на честь Різдва Пречистої Богородиці з приділом в ім’я святителя Іоасафа Білгородського, який був родичем предків князя Жевахова. Навколо отця Валентина виникла невеличка чернецька громада, яка утворила скит, підлеглий Києво-Печерській Лаврі. У 1924 році князь Володимир Жевахов прийняв тут постриг в чернецтво з ім’ям Іоасаф. Після цього він жив в Іонінському монастирі. У 1926-му отець Іоасаф переходить у Звіринецький скит, але того ж року його було зведено у сан єпископа.
1937 року священномученика Іоасафа було розстріляно за наказом радянської влади. Знищіли богоборці і Звіринецький скит. Шістдесят років по тому зусиллями співробітників відділу «Київ підземний» Музею історії міста Києва та насельників Свято-Троїцького Іонінського монастиря Звіринецькі печери знову відкрилися для прочан. На місці колишнього храму на честь Різдва Божої Матері встановлено пам’ятний хрест, а біля входу до підземелля відроджується чернецька обитель-скит. Зважаючи на чудесні видіння жительки Матвієнко, а також сучасні чудесні знамення у Звіринецьких печерах, встановлене вшанування собору святих Звіринецьких.
Імена деяких з них збереглися у вигляді стародавніх графіті над кількома печерними усипальнями, а також у ниші жертовника в невеличкій підземній церкві, де згадуються шість ігуменів Звіринецьких. Ні сто років тому, ні сьогодні вчені не можуть чітко визначити дати виникнення та запустіння давньоруського Звіринецького монастиря. Однак безсумнівно, що це — стародавня святиня, через яку Бог явив Свою Благодать і яка дозволяє більш глибоко зазирнути в історію печерожительства у вітчизняних монастирях, зокрема в самій Лаврі.
Владислав ДЯТЛОВ, 16.05.2005, портал "Православіє в Україні" (http://panoramakiev.narod.ru)
Після подій 1991 року, коли відбулось утворення Українсько Держави, та затвердження демократичних законів, які дозволяли вільне сповідання релігії, розпочинаються роботи по відновленню Звіринецького монастиря. Поступове відновлення Звіринецької обителі починається ще в 1988 році коли Звіринецькі печери були передано музею історії міста Києва.
В цей час в них починають проводитись археологічні розкопки під керівництво Олени Воронцової. Сусідство печер зі Свято-Троїцьким Іонівськім монастирем привертає увагу ченців, які, дізнавшись про історії великої Зіринецької обителі, вимагають від музею передачі печер у власність церкви.
З 1991 року ченцям Свято-Троїцького Іонівського монастиря дозволяється користуватись Звіринецьким печерами, на правах оренди, а основним власником печер і по сьогодні лишається музей історії міста Києва. В період шістнадцяти років вільного функціонування Православної Церкви, Звіринецька обитель лишається практично невідомим монастирем, схованим в тіні таких обителів як Почаїв та Дівєєво.
А церковна археологія, яка була так широко розвита до періоду більшовитського перевороту, на період 2007 року знаходиться в плачевному стані. Тому доля такого печерного монастиря як Звіринецький знаходиться, як сьогодні прийнято говорити, у «віданні Божому». Хоча і проводяться в Звіринецьких печерах і богослужіння, і раз на тиждень екскурсі. Та над її голим пагорбом не видніється ні Церква ні чернечий скит, в якому б функціонувало літургійне життя, паломництво та дослідження нерозгаданої таємниці історії чернецтва на території Київської Русі періоду Х – ХІ століть.
Тому сьогодні розглядаючи історію Звіринецької обителі можна зробити висновок, що внесок, який було зроблено Князем Володимиром Жеваховим і по сьогоднішній день являється безцінним, бо якби не його завзята праця, то сьогодні б ми лише могли догадуватися, чи справді на Звіринецькому пагорбі був печерний монастир. Тому, відновлення Звіринецької обителі, дає можливість кожному православному зануритись в світ древньої епохи, коли територія Києва була покрита лісами а з його пагорбів доносилися молитви Звіринецького монастиря, що прославляли Бога Ця велика праця князь Жевахова в Звіринецьких печерах відкрила перед нами нову історію з життя Православної Церкви в Х – ХІ столітті (http://lyn.pryluky.net)
ЦІКАВО ПРО ПЕЧЕРИ:
1. У старовинних підземних лабіринтах, що добре збереглися, було виявлено численні поховання догідників Божих та печерну церкву. Там же, в могильній ніші ігумена Климента, було знайдено невелику металеву іконку овальної форми. На ній угорі на білій емалі, яка захистила метал від корозії, зберігся образ Богородиці "Одигітрія".
Відразу після виявлення ікони було зафіксовано кілька зцілень хворих, образ Божої Матері почали шанувати як чудотворний, його назвали "Звіринецький". Образ урочисто перенесли до Свято-Іонівського Троїцького монастиря і помістили в Троїцькому соборі — в мистецьки оздобл
еному срібному обрамленні над Царськими вратами. Із закриттям у 1934 р. Іонівської обителі, а за нею й Звіринецького скиту, слід ікони загубився. Лише в 2000 р. святий образ повернувся до монастиря (http://www.ukrainians-world.org.ua)
2. Звіринецькі печери унікальні самі по собі. Але тут є місце - взагалі особливе - підземна церква. Важко сказати, скільки їй років, але археологи запевняють - її було побудовано ще в староруський період. І ось тут є символ, який останніми роками став дуже популярним у Києві. Це Звіринецький хрест. Тут він намальований ще за часів розквіту Стародавньої Русі.
