Легенды Карпатских гор: Говерла и Прут

В одном селе жил парень, которого прозвали Прут. Как-то заработался он в горах и решил не идти домой, а заночевать прямо в лесу. Нашел он себе высокую стройную ель и расположился под ней. И приснился ему странный сон - будто пришла к нему красивая девушка, вся в зеленом. Девушка гладила его по волосам и пела песню. Но только парень протянул к ней руку, она тут же исчезла. Проснулся он, а вокруг никого. Заметил только на ветке зеленую ленту. Запала девушка ему в душу, и решил он ее найти. Следующим вечером он опять устроился под той же елью, но не спал. Уже стемнело, и он увидел, как из-под земли появилась та девушка и пошла прямо к тому месту, где спрятался Прут. Только подошла она к дереву, как парень выскочил и обнял ее. Он спросил, как ее зовут. Она сначала испуганно смотрела на него, но потом улыбнулась и сказала: - Говерла.

После той ночи Прут уже почти не появлялся дома. Все время он проводил в горах. Они полюбили друг друга. Однако Говерла была дочерью горного царя, поэтому она не могла спуститься с гор к людям.

Как только отец узнал о ее любви, он проклял ее. Не смогла она дальше жить без него и прыгнула вниз с высокого обрыва. Сразу поднялся страшный ветер, который разрушал все на своем пути. Утром снова засияло солнце, и люди увидели, что на месте долины теперь стоит огромная гора. Долго искал Прут Говерлу. Побежал он на гору и услышал ее голос. Не вернулся он больше к людям.

И с того времени потекла вниз горная речка, прокладывая себе путь между скалами. И прозвали люди речку Прутом, а гору Говерлой.

А вот другое продолжение этой легенды

…Полюбил Прут Говерлу. Эта любовь была искренней, радостной для обоих. Но Говерла была Дочкой Царя Гор и не могла, просто не имела права любить простого парня. Но любовь нельзя спрятать от людских глаз. Узнал про это Царь. Запретил Говерле выходить на свидание к Пруту. Но сила любви была выше запрета отца и Говерла тайком убежала в горы к Пруту. Но узнал об этом Царь, разгневался и спрятал Говерлу. Утром проснулись люди и увидели среди гор новую вершину, покрытую снегом, будто белой шапкой. Это была Говерла, которую отец, благодаря чарам, превратил в горную вершину. Долго искал Прут Говерлу, встретил в горах старого деда. Тот сказал ему: "Если хочешь видеться с Говерлой, то нужно идти на восток на вершину горы и горная вершина снова станет твоей любимой". И пошел Прут. Продирался сквозь чащу, мочил ноги в горных потоках. Вот и солнце восходит, а Прут не успевает взойти на вершину. Сел он под ель и горько заплакал. Вот с этого места, где он плакал, потекла вниз речка, которая веками обнимает гору. Гору назвали Говерла, а реку - Прут.

ІНШИЙ ВАРІАНТ ЦІЄЇ ЛЕГЕНДИ

В одному з гірських селищ жив собі легінь Прут. За що його так прозвали, вже ніхто не пам'ятав. Може, що мав високий гнучкий стан, чи вже дуже спритний був до роботи. Якось забарився Прут, працюючи в горах, і вирішив не повертатися додому, а заночувати в лісі. Стара смерека гостинно простелила ковдру із зеленого моху і вкривала його своїм пахучим убранням. Втомлений хлопець швидко заснув. І якийсь дивний сон йому привидівся. Ніби біля нього сидить дівчина. Вона вся в зеленому, очі в неї зелені, і довга, додолу коса. Вона лагідно й сумно дивиться на Прута, тихенько гладить його волосся. Щось стиха наспівує.

Прут ніяк не може надивитися на лісову красуню. Та коли простягнув руку, щоб торкнутися її, дівчина щезла. Прокинувся Прут. Тихо-тихо. Тільки зірки виблискують в далекому небі. Аж дивиться - повисло щось на смерековій гілці й світиться дивним і таким зеленим вогнем. Підійшов, взяв у руки. А воно й далі світиться. Так тихо й ласкаво.

Між тим щезли зірки, і зажеврілося небо на сході у променях вранішнього сонця заблищала роса. Десь здалеку долетів перший, ще не сміливий спів пташини.

А трохи згодом уже весь ліс ожив. Величезне сонце піддіймалося з-за гір. Здавалося , що не воно підіймається, а сині гори, вклоняючись, дають йому шлях. Задивившись на всю ту красу, Прут забув про свою дивовижну знахідку. А коли глянув, то побачив: на руці лежала звичайна зелена стрічка. Вона вже не світилася: мабуть, згасла з першими променями сонця. Заховав ту стрічку Прут, а про себе вирішив будь-що відшукати красуню дівчину.

Читайте також: Цікаві факти про найвищу точку Карпат – Говерлу

Наступного вечора Прут знову не пішов додому. Сховавшись за велику смереку, він чекав на лісову красуню. Розтанули гори в нічній темряві, повисипали зірки на небі ... Раптово, наче з-під землі, з'явилася дівчина. Вона, тихесенько відхиляючи віти, йшла до старої смереки. Дівчина присіла на шершаве коріння, що повпивалося в землю, і заспівала. Спочатку тиха, а потім все гучніша пісня полетіла поміж гори.

Далека луна підспівувала дівчині. Захоплена піснею, вона не зчулася, як збоку підкрався Прут. Міцно схопив її і пригорнув до себе. Довга зелена коса змією обвила їх. Прут задивився в ясні очі, і йому здалося, ніби вся краса Карпаських гір злилася в них, глибоких і чарівних. Дівчина все ще перелякано тремтіла в його руках.

- Хто ти?
Ніби не живі , до цього часу злякані вуста ледь-ледь розпустились в посмішці, але мовчали.
-Хто ти? - знову запитав Прут.

Вона схилила голову набік , посміхнулася:
-Говерла.

" Говерла, Говерла..." - прошепотів вітер.
"Говерла, Говерла..." - полетіло ген-ген удалину і затихло.

З того часу майже не приходив Прут додому. Цілими ночами з Говерлою блукав по горах. Кохання, велике й щире, переповнювало їх серця. Неосяжне, як те синє над горами, воно кликало за собою . Але потроху перша радість кохання стала затуманюватися . У Прута в долині жила старенька мати . А Говерла не могла піти до людей без дозволу батька , гірського царя .

Тато, почувши про любов Говерли до Прута, розгнівався і прокляв свою доньку . Задрижали гори, загуркотіло, обсипаючись, каміння, застогнали проліски, на шаленім вітру затремтіли. Пішов гомін , страшний гомін по горах:
"Прокляв, прокля-ав!.."

Прибігла Говерла до старої смереки, притулилася до неї й залилася слізьми.

- Смереко-матінко, нема мені долі: занапастив її батько. Не пустять мене гори з прокляттям до людей. А без Прута я загину. Навчи, люба, що робити?

Обняла смерека зеленим гіллям дівчину й щось зашепотіла.
- Добре,- мовила Говерла. - Прощавай, смереко, прощавайте, гори, прощавай, мій голубе Пруте. Як неналежатиму тобі, той не буде мені життя тут,- і ступила на край прірви.

Ніби земля розверзлася, так загуло навкруги. Страшенна злива попригинала дерева. Вітер, мов скажений, виламував все на своєму шляху. Він з розгону вдарявся об гору, виривав дерева, гнав долі насіння і летів до сусідньої гори, одним подихом зрушуючи в долину величезні кам'яні брили. Блискавка на мить освітлювала спотворювані гори . Поламані дерева, що стогнуть поривами вітру, скидалися на страхіття. Вони простягували до вітру свої повикручувані коряві лапи, благали: " Перестань, пер-рр-е-ста-ань!.."

Аж на ранук вщухла буря. Величне сонце піднялося оглянути Карпати - і здивувалося. На місці старої долини виросла гора. Вона сягала аж до хмар і вітала сонце білою вершиною. А на долині стояли люди, дивуючись новій красуні горі. Тільки в Прута щось тривожно на серці. Побіг він на гору.

- Говерло, Говерло, де ти ?!
- Це я - гора..- і біла ромашка, всміхаючись, роняє кришталеву сльозинку-росину.- Так, так, це я, Пруте...

Не повернувся Прут до людей. Тільки згодом побігла межи гір гомінка річка. Вона прокладала собі шлях в ущелинах , спадала з стрімких скель і бігла далі, чиста, як сльоза. Бігла швидко, ніби боячись, що не встигне розповісти щось тим величним вічнозеленим горам. І прозвали люди ту річку Прутом, а височенну гору, біля ніг якої в'ється Прут,- Говерлою.

...Задивилася Говерла в ясні чисті води Прута , а він гомонить до неї , мов розказує про своє вічне кохання .

Легенды КРЫМА

Легенды КАРПАТ

Истории и легенды о создании городов

Истории крепостей и замков

На главную