Свято-Богоявленський жіночий монастир

м. Кременець, Тернопільська обл.

Одним із найдавніших слідів чернечого життя в місті Кременці є назва однієї з гір, яка колись вимовлялася як «Чернча», тобто Чернеча, а зараз — Черча. Імовірно, у далекому минулому ця гора належала Спаському монастирю, що згадується в т. зв. Литовській Метриці. Зокрема, в одній із її книг зберігся текст привілею великого князя Сигізмунда І шляхтичу Іванові Боговитиновичу на православний монастир св. Спаса в місті Кременці, датованого травнем 1525 р. Пізніше цей осередок релігійного життя прийшов у запустіння, і в 1550-х рр. згадується вже тільки Спаська церква, яка від нього залишилася. 1617 р. монастир знову з’являється в документах, але тепер він належав уже уніатам. Остання згадка про монастир св. Спаса датується 1636 роком.

18 травня 1633 р. на клопотання шляхтичів Лавріна Древинського й Данила Єло-Малинського король Речі Посполитої Владислав IV видав привілей, за яким дозволив заснувати в Кременці новий православний монастир, організувати при ньому братство та відкрити школу, друкарню й шпиталь. Через чотири роки, 13 вересня 1636 р., цей осередок релігійного, культурного й громадського життя, який збудували в центрі міста на краю ринку й освятили на честь Богоявлення Господнього, благословив Петро Могила. У виданій ним грамоті йшлося про те, що братство й монастир повинні підпорядковуватися тільки вселенському патріархові й київському митрополитові, що тут мають бути порядки, які є в Київському, Львівському й Віленському братствах, зокрема ігумен повинен обиратися через кожні два роки, і що в школі, коли вона буде організована, науки мають викладатися за прикладом братської школи міста Києва. Восени 1638 р. з-під верстата монастирської друкарні вийшов один із перших підручників церковнослов’янської мови, відомий нині вченим і шанувальникам старовини як «Кременецька граматика».

У першій чверті XVIII ст., коли православних храмів на Волині вже не залишилося, Богоявленський монастир визнав унію з Римом і ввійшов у чин св. Василія Великого. За описом 1762 р., на території обителі, яку оточував дерев’яний паркан, знаходилися церква, житловий корпус для ченців та кілька господарських споруд. Невдовзі монахи збудували собі великий двоповерховий цегляний корпус, який у плані нагадував букву Е. Перша згадка про цю муровану споруду, що вціліла до наших днів, у документах датується 1777 роком.

1807 р. за указом Олександра I василіани віддали територію і будівлі свого монастиря Волинській гімназії, що виникла за два роки до того в розташованих по сусідству з ними корпусах єзуїтського монастиря. Церкву розібрали, а чернечий корпус навчальний заклад використав для своїх потреб.

1838 р. в монастирський будинок вселилася бурса — чоловіче духовне училище. 1885 р. адміністрація бурси розширила успадковану від попередників споруду об’ємною добудовою. У 20—30-х рр. минулого століття в стінах старовинного василіанського корпусу розміщувалася гімназія ім. Т. Чацького, а зараз тут одна із середніх шкіл.

Замість насидженого гнізда василіани отримали від імператора споруди монастиря ордену реформатів. Цей осередок католицької церкви з’явився в Кременці десь у 40-х рр. XVIII ст. Його ансамбль, що складався з костьолу й прилеглого до нього двоповерхового чернечого корпусу, збудований на кошти княгині Терези з Лещинських Вишневецької за проектом архітектора Антоніо Кастеллі в стилі пізнього бароко. За царським указом ченці-реформати змушені були переселитися в монастир того самого ордену в селі Великі Дедеркали.

На новому місці Богоявленський монастир чину св. Василія Великого затримався всього лиш на три десятиліття. 1839 р. у зв’язку ліквідацією на переважній більшості території Російської імперії уніатської церкви він припинив існування.

1865 р. в спорудах реформатського монастиря відродився осередок чернечого життя. Це був новий православний чоловічий Богоявленський монастир. 1873 р. сюди перебрався на постійне проживання вікарій Волинської єпархії, що титулувався спочатку Острозьким, а з 1902 р. — Кременецьким єпископом. На початку ХХ ст. в монастирі з’явилася велика триярусна дзвіниця, яку збудували за проектом єпископа Никона (Безсонова), що мав світську освіту межового інженера.

У 1941—1943 рр. в обителі була резиденція глави т. зв. Автономної Православної церкви на Україні митрополита Олексія (Громадського). 1953 р. з чоловічого Кременецький Богоявленський монастир реорганізували в жіночий, а через шість років він був закритий. Знову черниці з’явилися тут аж 1990 р. Наполегливою працею вони поступово відродили свою садибу.

Монастир оточений високою мурованою огорожею. Усередину можна потрапити через Святі ворота або через арку дзвіниці. На першому ярусі дзвіниці знаходиться невеличка церква преподобного Іова Почаївського, що відкривається лише раз на рік. Центральною спорудою є велика Богоявленська церква. До храму прилягає двоповерховий чернечий корпус. Ці дві споруди становлять найдавнішу частину монастирського комплексу, яка будувалася ще для реформатів. Третім із монастирських храмів є Миколаївська церква, яка знаходиться на першому поверсі корпусу для черниць.

Спочатку у Кременецькому Богоявленському монастирі було не більше 50-ти сестер, настоятельницею була ігуменя Зоя (Харкевич). 1955 року її змінила ігуменя Анімаіса (Малеєва). На початку 1959р. у монастирі було вже 65 сестер. Того ж року Богоявленський жіночий монастир закрили, монахинь розігнали. Більша частина сестер перебралися до Корецького Свято-Троїцького жіночого монастиря. Монастирське майно, зокрема бібліотеку, розграбовано. У Богоявленському храмі зробили спортзал, в житловому корпусі розташували лікарню, дзвіницю спалили...

 Головна Святиня монастиря Чудотворна ікона Божої Матері «Скорботна» з того часу, упродовж тридцяти років, зберігалася в Свято-Успенській Почаївській Лаврі у храмі Похвали Пресвятої Богородиці.

26 серпня 1990 року, з благословення архієпископа Тернопільського і Кременецького Лазаря (нині митрополита Сімферопольського і Кримського), стараннями і трудами о. Галактіона та інших насельників Свято-Успенської Почаївської Лаври, в Богоявленському жіночому монастирі знову затеплилася лампадка молитви сестер.

Того пам'ятного недільного дня братія Лаври, православні миряни і майбутні насельниці обителі, з Чудотворною іконою Матері Божої «Скорботна», хресним ходом пройшли із Почаєва до Кременця.

23 січня 1991 року, до рідної обителі повернулися з Корецького монастиря п'ять монахинь, серед яких була й монахиня Херувима (Бенещук). Того ж року Преосвященнішим Сергієм, єпископом Тернопільським і Кременецьким, вона була висвячена в сан ігумені та очолила 12 перших сестер-монахинь в новому монастирі.

Майже півроку сестри жили в комірчині Богоявленського собору, незважаючи на значні випробування, з молитвою трудились для відновлення обителі. Лише в липні 1991 року, ціною надзвичайних зусиль вдалося повернути частину монастирського корпусу - архирейські й настоятельські покої, частину сестринських келій, які були у володінні лікарні.

Володимир Собчук, текст

Стараннями ігумені Херувими при монастирі були відновлені ризниця, бібліотека, золотошвейна майстерня. Сестри виконують послух, працюють у підсобному господарстві і на монастирському городі та в саду. Відновлено було також і монастирську дзвіницю.

Залишивши по собі добру пам'ять, 14 лютого 1996 року, на 78-му році життя, ігуменя Херувима відійшла в життя вічне. Її могилкою, у нововідкритому монастирі, відкрилось і нове монастирське кладовище.

3 квітня того ж року, настоятелькою обителі була вибрана монахиня Маріонілла (Панасюк), котра була до того благочинною монастиря. 6 листопада матушку висвятили в сан ігумені. Сьогодні, під її керівництвом монастир продовжує відроджуватися, - зараз у ньому нараховується більше 80-ти сестер.

Божою Милістю монастирю повернуто головний житловий корпус із Свято-Миколаївським храмом, він повністю відреставрований силами сестер. Продовжуються роботи по відбудові монастирського готелю, будівництву нового корпусу. Вже діють новозбудовані просфорна, пекарня, трапезна та господарські будівлі.

Життя насельниць монастиря проходить у постійних трудах і молитві. з 28 серпня 1992р. кожного дня після завершення вечірнього Богослужіння здійснюється хресний хід.