У південно-східній частині міста, на вершині Замкової гори гордо височіють руїни замку - давнього родового гнізда Бучацьких, яке з XVII ст. перейшло у володіння Потоцьких.

Протягом XV-XVII ст. Бучацька твердиня не раз уславилася своєю нескореністю перед завойовниками. Найвідомішою була облога замку в 1672 р. військами Магомета IV, який після взяття Кам'янця-Подільського став під стінами Бучача. Обороною керувала жінка – Тереза Потоцька.

За переказами, вона через посланця заявила султанові, що перемога над жінкою, слави султанові не додасть. Та все виявилося марним.

У історію Бучач увійшов тим, що саме тут, в 1672 р. підписано найганебніший для Речі Посполитої Бучацький мир із Туреччиною, за яким до турків відійшла вся Україна і Поділля.

Німим свідком цих подій є старезна липа (пам'ятка природи, 600 років), що й досі росте у південній частині міста.

За легендою, мирний договір підписували саме під нею.

Однак, напевне через мимовільну повагу до жінки-лицаря, замок тоді турки не зруйнували.

Вистояв він і облогу Османського паші у 1675 р. Найбільшої шкоди замку завдали турецькі війська у 1676 р., однак,відбудована Яном Потоцьким твердиня збереглася в доброму стані до першої половини XVIII ст.

У XIX ст. замок частково розібрали на будматеріали і тепер від нього залишилися лише мальовничі руїни.

Автор тексту: Олена Гаськевич "Замки Західної України"