Путешествуй самостоятельно
Легенди Чорткова, Тернопільська обл.
Одна з легенд про Чортків
Дуже дошкуляли ворожі напади селянинуКирилу Чорному із Улашківців. Трохи нажив статків, як бусурмани і худобу заберуть, і випотрошать засіки із зерном та пшеницею, і пустять із вогнем обійстя. Дякувати Богу, що душу живу ще вдається врятувати, ховаючись у зарослих урвищах.
Так було не раз. Бо жив біля Чорного шляху.
Врешті-решт терпець йому увірвався, бо скільки можна те робити, що поганцям готувати ласу здобич. От і Чорний якось запряг коней, взяв на фіру свої нехитрі пожитки та й з жінкою і дітьми, їдучи польовою дорогою, перегодом спустився у заплаву Серету. Ніби попав у рай. Широка долина, яку дугою омивала ріка, чарувала зір незбагненною красою, дихала прохолодою і віщувала спокійний прилисток. Місцина була вкрита від Серету високою стіною очеретів густих очеретів, оточена з усіх боків горбами, як своєрідна пастка для чужинських супостатів.
Тут і загаздував Чорний. Із селянською натугою він викорчував прадавні дуби, збудував розкішну світлицю вікнами до сонця, засіяв ниву, завів товар і став поживати. Звісно, одній родині було сумно - і Чорний час від часу в Улашківці, то в Росохач, то в інші села навідувався обережно, щоб з ворогом не зіткнутись, який околицями шастав вовкулаком, запрошуючи уціліли господарів до себе у долину. Біля його садиби почали хутко виростати хати, як гриби після дощу. А як помер Чорний, люди назвали поселення на його честь Чортковом. Рід Чорного тягнеться аж до наших днів - не переводиться рід працьовитих і дбайливих українців.
У Чортківському "пентагоні” колись замурували монаха
У Чорткові уціліли кілька десятків старих, австро-угорських вілл, синагога (1680-ті), будинок цадика-чудотворця та храми різних конфесій. У центрі стоїть дерев’яна Успенська церква кінця XVI — початку XVII ст., а неподалік залізничного вокзалу — на сто літ молодша Вознесенська. Ратуш тут теж дві. Стару — ХІХ ст. — із вежею з годинником і торговими рядами не раз знімали в кіно. Новий магістрат, зведений у 1926–30-х роках, не такий гарний.
Привітом із Європи над центром-базаром здіймається вежа Домініканського костелу. Та головна туристська принада — замок, що стоїть над Серетом із 1610-го. Хоч на його подвір’ї нині газова заправка, а від колишньої розкоші палацу залишилися лише сірі стіни. Кажуть, ніби в чортківському ”пентагоні” — замок п’ятикутний у плані — колись замурували монаха. І він нібито являвся ночами дружині місцевого шляхтича й просив звільнити його із "полону”. Коли перелякана жінка вказала у замку місце, що їй приснилося, там справді знайшли скелет. Залишили його там "на пам’ять", здається, турки.
