Збудований за проектом арх. В. Ніколаєва. Єдиний будинок, що зберігся від наріжної садиби, яка належала в кін. 19 - на поч. 20 ст. К. Сорокіній. Огорожа по Ігорівській вул. того ж часу, що й будинок. Двоповерховий, з підвалом, цегляний, у плані Г-подібний, планування коридорно-анфіладне. Композиція фасадів асиметрична, наріжжя будинку виділено розкріповкою і завершено декоративним наметом, не передбаченим первісним проектом. На розі розташовувався вхід до магазину (пізніше дверний отвір було перетворено на віконний І. Добре збереглося оздоблення фасадів і окремих інтер'єрів у стилі ренесанс. Є зразком житлового будинку 2-ї пол. 19 ст. на наріжній ділянці. У цьому будинку 1898-1914 з невеликими перервами (1908 - вул. Братська, 14; 1909 - вул. Іллінська, 1) жив Хвойка Вікентій В'ячеславович (1850- 1914) - археолог.

Чех за походженням. Викладав у київських гімназіях (з 1876). У 90-х рр. 19 ст. почав проводити археологічні розкопки, зокрема в Києві. 1893-1903 досліджував Кирилівську пізньопалеолітичну стоянку. 1894 проводив розкопки на г. Киселівці, 1896 - на Кирилівській вул. 1896 відкрив перші пам'ятки трипільської культури (4-3 тис. до н. е.) у Середній Наддніпрянщині. У 1899-1901 досліджував давньослов'янські пам'ятки. Відкрив нові археологічні культури, які за місцем розкопок одержали назви зарубинецької (2 ст. до н. е.- 2 ст. н. е.) і черняхівської (2-5 ст.), розробив прогресивну концепцію щодо автохтонністі (місцеве походження) слов'янського (і праслов'янського) населення Середньої Наддніпрянщини. На поч. 20 ст. вивчав пам'ятки східних слов'ян 7-10 ст., проводив археологічні розкопки на місцях давньоруських міст Білгорода і Витачева, городищ Старі Безродичі та Шарки. Йому належить ініціатива вивчення пам'яток українського середньовіччя у Чигирині. 1907-14 досліджував пам'ятки на Старокиївській горі. Автор понад 200 друкованих праць, значна частина яких створена 1898-1907. Один із засновників Київського міського музею старожитностей та мистецтв (1899). До останніх днів життя був хранителем археологічного відділу музею, основну частину якого складали його знахідки. У своїй квартирі вчений відкрив для широкої публіки музей старожитностей.

1967 на фасаді будинку на пошанування вченого встановлено гранітну меморіальну дошку із зображенням амфори (арх. М. Говденко)

Джерело: книга "Звід пам'яток історії та культури України"
Київ, Головна редакція зводу пам'яток історії та культури при видавництві "Українська енциклопедія" ім.. М. П. Бажана, 1999 р

 

 

Вікентій (Честослав) Вячеславович Хвойка прославився відкриттям Трипільської культури і відіграв велику роль у заснуванні в 1899 році Київського музею старожитностей та мистецтв.

Він народився в 1850 році в с. Семин на Ельбі, тепер Чехія, в старовинній шляхетській родині. У 1876 переїхав до Києва.

В 1893 році В.В.Хвойка провів свої перші розкопки – на Кирилівських висотах у Києві, де виявив палеолітичну стоянку з кістками мамонта, поселення неоліту та бронзового віку.

Проведені незабаром розкопки біля сіл Трипілля, Халеп’я, Верем’я, Жуківці, Щербанівка на Київщині підтвердили припущення В. В. Хвойки: в Україні відкрито нову неолітичну культуру, про що він оголосив у 1899 році на XI Всеросійському археологічному з’їзді в Києві.

Власне назва “трипільська культура” з’явилася у праці Вікентія Хвойки про розкопки поселень 1901 року біля міст Канева та Ржищева на Київщині.

Наукові доповіді В.В.Хвойки на археологічних з’їздах 1899 р. в Києві та 1905 р. в Катеринославі (нині Дніпропетровськ) започаткували наукове вивчення трипільської культури в Україні та інших країнах.

Яскраві матеріали розкопок В. В. Хвойкою трипільських поселень на Київщині та Е.Р. Штерна у Молдові на початку XX століття були не менш сенсаційними, ніж розкопки Трої та Мікен. Наукові висновки цих двох дослідників зробили переворот у звичних до того уявленнях людства про хід історії та центри світової цивілізації. Трипільські племена жили на території України в “домікенську” добу і мали високий рівень розвитку, пов’язаний з найдавнішим хліборобством.

В.В.Хвойка вважав трипільську культуру автохтонною. Її залишили пращури слов'ян — арійські племена, які були першими землеробами на теренах Середнього Придніпров'я. Вони мешкали на цій території упродовж тисячоліть і пережили всі численні переселення азійських та європейських племен, утримали “краї предків до сьогодення”.

Дослідник тоді вважав, що трипільці мешкали у землянках, ховали небіжчиків у супроводі численного інвентарю у складних глиняних спорудах, які потім спалювали, залишаючи по собі площадки. Він датував Трипільську культуру IV-III тисячоліттями до н.е. На його думку, “трипільська культура, що охопила собою майже половину Європейського материка, хоча й мала всюди один і той самий характер, але, завдяки своєму довгому існуванню і природним умовам... створила багато культурних центрів, які мали свої улюблені мотиви і свої форми...”

В. В. Хвойка висунув гіпотезу, згідно з якою “народ, що створив ці пам’ятки, не міг зникнути безслідно і був ніхто інший, як гілка арійського племені, котрій по праву належить ім’я протослов’ян і нащадки котрої й донині населяють південно-західну Росію”. Як ми знаємо, в часи Російської імперії південно-західною Росією називали Україну.

У праці “До питання про слов’ян” (1902) він заявляв, що у Середньому Придніпров’ї “з незапам’ятних часів протягом цілих віків жив осілий землеробський народ арійського походження, у якому я вбачаю тільки наших предків-слов’ян, і, крім того, вважаю його терен європейською прабатьківщиною”.

Вікентій Хвойка відіграв велику роль у заснуванні в 1899 році Київського музею старожитностей та мистецтв – тепер це Національний музей історії України. Він був першим хранителем його археологічного відділу.

До XI Археологічного з'їзду Вікентієм Хвойкою була підготовлена і відкрита виставка археологічних знахідок з території України, в тому числі з розкопок трипільської культури. Всього ним було досліджено на поселеннях Трипільської культури понад 500 об’єктів. Здобуті В. Хвойкою колекції, а також рукописні матеріали зберігаються та експонуються в Національному музеї історії України (Київ) та в Державному історичному музеї Москви.

В. В. Хвойка був дійсним членом 11 наукових товариств: Імператорського Московського археологічного товариства, Імператорського Одеського товариства історії та старожитностей, Київського товариства охорони пам’яток старовини та мистецтва; членом-співробітником Російського археологічного інституту в Константинополі.