Дніпропетровський національний історичний музей ім. Яворницького

Колекція кам'яної пластики

Одна з головних визначних пам’яток Дніпропетровська — найбільша в Україні колекція стародавніх кам’яних статуй — кам’яних баб, розташована біля стін історичного музею не тільки, якиє є пам'яткою історії національного значення, але і світового. Унікальна експозиція привертає увагу відвідувачів музею та гостей Дніпропетровська своєю потойбічною екзотикою. Зберегти це надбання — непросте завдання, яке стоїть перед співробітниками музею: не перший рік вони домагаються спорудження лапідаріума — спеціального павільйону для захисту від кислотних дощів...

Баби половецькі — пам'ятки сакрального мистецтва половців (кипчаків або куманів) ІХ-ХІІІ ст. До наших днів дійшло понад двох тисяч кам'яних баб. Статуї символізували предків і ставилися в спеціально споруджених для них святилищах. Їх зводили зазвичай на вершинах високих курганів або пагорбів. Це були звичайні квадратні або прямокутні загородки, споруджені з каменю. Розміри святилищ залежали, мабуть, від кількості шанованих в нім предків. Частіше за інших ставили дві статуї обличчями, оберненими на схід, — чоловіче і жіноче: родоначальників коша. Зрідка попадалися святилища з скупченням статуй — в кожному не менше 12-15. Біля підніжжя статуй знаходили кістки баранів.

На території Придніпров’я знаходилися кочовища багатьох степових племен, у тому числі — великих половецьких орд. Основна частина колекції складається з пластики, виготовленої тюрками-монголоїдами. Хоча якщо уважно придивитися до статуй, то можна побачити й осіб з європеоїдними рисами. Адже до складу кочових орд входили рештки різних племен, які жили на цій території або прийшли з кипчаками. Що стосується музейної колекції, то формуватися вона почала ще в середині XIX століття завдяки катеринославському губернатору Андрію Фабру.

Він був неабияким любителем старовини та колекціонером, купував єгипетські та грецькі предмети старовини. Розуміючи, що масова оранка степу веде до загибелі кам’яних статуй, губернатор закликав дворянство збирати їх та звозити зі своїх маєтків у Катеринослав. 13 скульптур тоді були відправлені в Одеський історичний музей, де вони знаходяться й тепер. Однак найбільший внесок у формування колекції зробив перший директор нашого музею — академік Дмитро Яворницький.

У колекції Дніпропетровського історичного музею нараховується 67 статуй різних епох. Найбільш ранні належать до епохи енеоліту та бронзи — III—II тисячоліття до н.е. Серед них пам’ятник світового рівня — Керносовський ідол, якого відносять до культури протоарійців (предків індоєвропейських народів). Є декілька скіфських стел, сарматська і, можливо, печенізька статуї. Є також готська стела III-IV століття н.е. Як відомо, германці також жили в Придніпров’ї. Але найбільше половецьких фігур — круглих скульптур високого художнього рівня. Одним словом, у колекції представлена практично вся етнічна історія нашого краю від тих часів, коли в степу почали встановлювати кам’яні статуї.

Дослідження підтвердили гіпотезу ученого: раніше відомі по окремих наскальних малюнках, керамічних виробах, знахідкам в похованнях енеолітічеських племен зображення на Керносівській стеле зібрані воєдино (!), тут виявилося і безліч нових невідомих історикам малюнків і символів. А сталося це в кінці серпня 1973 року.

У волю накатав на велосипедах, хлопчиська зупинилися на околиці Керносовки в тільки що виритої силосної траншеї. Тут вони і відмітили лежачий поруч незвичайний камінь. — «Хлопці! Гляньте сюді, — викрикнув хтось. — Голова!». — «Яка голова?». — «Дівіться: тут очі, ніс, вуха...». Хлопці почали очищати камінь від землі: «Ськільки тут малюнків!». Сама собою прийшла здогадка: «Це — кам’яна баба!».

Хлопці навперебій розповідали, як повернулися в село, як узяли візок і, зануривши на неї знахідку вагою 900 кілограмів (!), привезли її до будинку, де жив Олександр Гудзь. Тут камінь повністю очистили від землі і вимили. Про свою знахідку хлопці повідомили в Київський інститут археології, адресу якого взнали у будівельників каналу «Дніпро — Донбас», але учені так і не відповіли школярам. Новий лист надіслали в Дніпропетровський історичний музей. Вивчення малюнків спираючись на текст Рігведи дозволило передбачити, що кам'яна статуя — це шанобливий в III—II тис. до н.е. арійський бог Індра (ПЕРУН)

 

Треба зазначити, що давні народи робили ці скульптури, тому що на тей час існував культ предків. Сама назва «баба» або «бабай» на тюркських мовах означає «предок», «старець». Але це не надмогильні пам’ятники — вони носили життєстверджуючий характер. Статуї мали приносити успіх, добробут, родючість. Стояли вони в святилищах серед родових могил, а ці могили розташовувалися на курганах. Перед статуями були кам’яні вівтарі, де приносилися жертви. Кочовики вірили в безсмертя душі, і в основі їхнього похоронного культу лежала ідея реінкарнації — нових народжень. Тому кам’яні статуї були вмістилищем душ предків. Після народження нового члена роду душа переселялася в немовля, а кам’яну статую розбивали і нерідко хоронили як людину. Інакше кажучи, кам’яні баби — це сховища душ. Уся кам’яна пластика на цьому побудована.

Причому іноді могил могло й не бути, а статуї стоять — це пряме підтвердження того, що мова йде про шановані місця. Часто статуї встановлювали на перехрестях доріг. У Азії, звідки прийшли кочовики, такі статуї ставили на гірських перевалах, де поряд росли священні дерева, на які пов’язували стрічки. За обрядами, які збереглися в Західному Сибіру та на Алтаї ми можемо реконструювати їх зміст та значення. Бо там батьківщина кипчаків — половців, які спочатку жили на Алтаї, в IX столітті переселилися на Іртиш та Об, а вже в XI столітті, переправившись через Волгу, прийшли до наших місць. Прямими нащадками половців є киргизи та казахи, але половецька кров є і в українцях, зокрема, в українських козаках, серед яких було багато людей з тюркськими прізвищами. Коли в XIII столітті прийшли монголо-татари, вони вирубали тільки половецьку аристократію. При цьому частина половців пішла в Угорщину і на Кавказ, а інші асимілювалися або з татарами, або зі слов’янами. Хоча ця поступова асиміляція серед князівських родів та знаті почалася ще у часи Київської Русі.

 

Треба зазначити, що серед українських козаків були характерники, на зразок Івана Сірка, про яких розповідали, що вони знали замовляння, могли перетворюватися на вовка, і їх не брали ні шабля, ні куля. Це явні відгомони шаманізму — адже інститут шаманів був не тільки у північних народів. Шаманами були й половецькі хани, наприклад, знаменитий хан Боняк. Шаманізм — це певна стадія розвитку язичницьких культів. Язичество прийняло проінформовані форми в Древній Греції та Римі, а у азіатських кочовиків воно існувало в більш примітивних формах.

 

Формування козацтва у слов’ян почалося з контактів зі степовими тюрками, а закінчилося в XVII столітті. Великий степ, що породив козацтво як явище, тягнеться від Дунаю до Амура, і цим степовим євразійським коридором тисячоліттями переміщалися народи. Перші кургани та кам’яні статуї створили протоарійські племена, які просувалися в Азію. Потім частина індоєвропейських племен — кімерійці, скіфи, сармати повернулися в Європу. Тюркські племена прийшли з Алтаю в наші західні степи набагато пізніше, в кінці I тисячоліття нашої ери, вони і залишили найбільше кам’яних статуй. Ця скульптура поступово еволюціонувала, набуваючи більш довершеного вигляду.

Скіфська пластика — це вже рельєфи, а половці виготовляли прекрасну круглу скульптуру. Існує думка, що на її формування вплинула грецька скульптура Криму. Ще в XI столітті половецькі статуї були досить примітивними, але в XII столітті відбувається справжній розквіт. Працювали над цими фігурами спеціальні майстри. Зараз вже знайдені кар’єри, де вирубувалися кам’яні плити. Потрібно відзначити, що кам’яних баб на лівому березі Дніпра більше, ніж на правому. Пояснюється це, можливо, тим, що на правому березі в основному граніт, а не пісковик, і його важче обробляти. Після приходу татар, які досить швидко прийняли іслам, степова скульптура поступово вмирає. Існує думка, що кам’яні козацькі хрести на перехрестях українських доріг — це «нащадки» кам’яних баб.

 

Незважаючи на те, що скіфською пластикою цікавляться не тільки архіологи, вчені, але і багата пліяда туристів, зокрема іноземні. Не важко помітити, що біля дніпропетровського історичного музею, де стоять кам’яні баби, завжди є люди. Ці скульптури ваблять до себе, у них є якась космічна енергетика. Навіть сама статуя на кургані символізувала зв’язок землі з небом, а небо у кочовиків вважалося священним. Чималий інтерес викликають і пам’ятники індоєвропейської культури. Керносовського ідола, наприклад, музей возив на виставку в Італію та двічі — в Німеччину. 

На жаль, кам’яні баби потребують термінового захисту, хоча частина фігур завжди стояла біля будівлі музея під відкритим небом. Незважаючи на те, що в ході реконструкції, яка проводилася в середині 70-х років, було вирішено встановити їх на спеціальному майданчику, згодом стало помітно, що скульптури почали швидко руйнуватися, покриватися лишайником та мохом. Фахівці дійшли висновку, що в усьому винні кислотні викиди металургійних заводів та теплової електростанції, яка знаходиться на іншому березі Дніпра. Уже у 80-х роках постало питання про реставрації кам’яних баб. До нас регулярно приїжджали фахівці з Москви. Під їхнім керівництвом давні скульптури чистили, обробляли хімічними розчинами та ставили під навіс. Сьогодні найбільш цінні статуї зберігаються в приміщенні музею.

Стела з зображенням стопи - (ІІІ-ІІ тис. до н.е, доба бронзи). Вважалася ознакою божественної присутності

Однак розмістити там всю колекцію неможливо. Тому виникло питання про будівництво окремого приміщення — лапідаріума, де кам’яну пластику можна не тільки зберегти, але й нормально розмістити в експозиції. Причому, не тільки кам’яних баб, але й два десятки козацьких кам’яних хрестів, які по всьому краю збирав академік Д. Яворницкий. Зараз вони лежать у запасниках. У історичному музеї є також грецькі та єгипетські скульптури, які можуть органічно увійти до загальної експозиції, яка демонструє розвиток кам’яної пластики. Однак добрі наміри — це одне, а їхня реалізація — зовсім інше. НА ЖАЛЬ!!!!!!

 

На сьогоднішній день історичний музей включає в себе наступні відділи:
1. Історичний музей (пр. Д. Яворницького, 16)
2. Діорама «Битва за Дніпро» (пр. Д. Яворницького, 16)
3. Меморіальний будинок-музей Яворницького (пл. Шевченка, 5)
4. Музей «Літературне Придніпров’я» (пр. Д. Яворницького, 64)
5. Музейний центр О.П. Блаватської та її родини (вул. князя Ярослава Мудрого, 11)
6. Музей історії і розвитку самоврядування Дніпропетровської області (пр. О. Поля, 2)
7. Музей «Громадянський подвиг Дніпропетровщини під час АТО» (пр. Д. Яворницького, 16)

На этих страничках сайта мы попытаемся дать исчерпывающую информацию о 100-не лучших (по меркам экспертов проекта "7 чудес Украины") достопримечательностях Украины, которые в обязательном порядке к посещению

 

 

Пам'ятки історії національного значення Дніпропетровської області

Пам'ятки археології  національного значення

Пам'ятки архітектури національного значення