Путешествуй самостоятельно

Унікальні ландшафти витоків Західного Бугу мають реальний шанс стати національним парком. Ідеться про територію загальною площею до 25000 гектарів, яка охоплює частину земель трьох районів Львівщини: Бродівського, Буського та Золочівського.

Зрештою, ця земля багата не лише своєю природою, а й унікальними пам’ятками історії та культури, а також народними промислами. Найвідомішими з них є садиба Маркіяна Шашкевича, а ще село Гавареччина, яке славиться унікальною чорнодимленою керамікою – таку виготовляють тільки тут. А от розташований у селищі Під­камінь замок з якихось незрозумілих причин не ввійшов до туристичного маршруту “Золота підкова Львівщини”, хоча за всіма ознаками мав стати його перлиною. Ця земля рясно полита кров’ю й українських патріотів, які воювали під прапорами УПА, й українців, які 1944 року опинилися по різні боки фронту. Саме тут відбулась одна з найвідоміших битв ІІ Світової війни – Бродів­ський котел, де загинули тисячі українців із дивізії “Галичина” і воїнів радянської армії. І ця земля може похвалитися традицією заповідної справи – саме тут, у селі Гута Пеняцька, був маєток фундатора Львівського природничого музею Дзєдушицького. Саме на своїх землях він створив перший у Європі заповідник. Зауважимо, свій заповідник Дзєдушиць­кий створив значно раніше, ніж Фальц-Фейн на Херсонщині Асканію-Нову.

Отже, всі ці міркування, за словами професора Леоніда Копія, є найкращим аргументом для створення тут національного природного парку. Здавалося б, благородне починання, адже земля залишається державною, гарантоване бю­джетне фінансування, розвиток туризму в регіоні та чимало інших вигод. Однак несподівано у справу втрутилась одна з патріотичних партій, яка всіляко політизувала ситуацію. Тож кілька сільських рад навіть за­твердили ухвали, мовляв, не віддамо свої паї під створення нацпарку, аби не допустити... дерибану землі. Аргумент такий: якщо буде національний парк, то селяни не зможуть вільно вести звичне господарство.

Утім усі ці страхи – наслідок непоінформованості мешканців Львівщини про ситуацію. Річ у тім, що ніхто не має наміру обгороджувати кам’яним муром усю територію національного парку, зрештою це просто неможливо – каже професор Копій. Адже статус національного парку дозволяє вести і традиційне сільське господарство, і розвивати тут бізнес. Ідеться про те, що з часом селянам пропонуватимуть переходити на екологічні технології ведення сільського господарства, а держава компенсовуватиме їм втрати.

Також не йдеться про повне припинення заготівлі деревини. Тому що ліс, як і звичайне сільське господарство, має свої “жнива”. Скажімо, у віці 80 ро­ків сосна досягає стиглості, і якщо її в цей період не зрубати, то дерево почне всихати. Натомість мова про заміну суцільних рубок лісових ділянок, як це відбувається нині, на вибіркові, що дозволить забирати з лісу стиглі дерева, а на їх місці підростатимуть молоді. І вреш­ті-решт – це таки розвиток туризму, а відповідно будівництво готелів, кафе та всього, що необхідно для прийому гостей.

Є ще один важливий момент – фактично територія національного парку складатиметься з двох частин. Більша частина – це зона звичного господарювання, де живуть селяни, збирають урожай, косять траву, випасають худобу та збирають гриби та ягоди. І лише 5-7% території – власне заповідні землі, де будь-яку господарську діяль­ність буде заборонено. Йдеться про окремі, унікальні території, які, на думку науковців, варто зберегти, як, наприклад, витік За­хідного Бугу.

Поки що назву майбутнього національного парку невідомо. В указі Президента він фігурує під робочою назвою “Пам’ятка Пеняцька”. Але це, за словами заступника голови ЛОДА Олександра Ганущина, робочий ва­ріант. А щоб її остаточно визначити, пропонують провести кон­курс.

До того ж, сама ідея створення тут національного парку не є забаганкою теперішньої влади. Це питання дискутують уже щонайменше 30 років, каже професор Леонід Копій, однак із різних причин утілити цю ідею в життя не вдавалося. До речі, декілька років тому Золочів­ська районна рада вже підтримала ідею створення на її території національного парку. У ра­зі позитивного вирішення він має стати третім на території Львів­щини – зараз в області успішно працюють національні парки “Яворів­ський” і “Сколівські бескиди”.

До слова, Національний парк “Яворівський” є успішним зразком того, що така установа може заробляти і на свої потреби, і створювати робочі місця для мешканців – вважає Олександр Ганущин. У такий спосіб природоохоронний статус на Львівщині матиме до 5% території. Однак до Європи нам іще далеко – там під охороною держави перебуває близько 15% землі.

Зауважимо, національні парки характерні саме для європейських країн, адже більшість із них – невеликі за територією. Заповідники, куди людям категорично заборонено навіть заходити, не те що вести якусь діяльність, є характерними для великих за площею країн, наприклад, США або колишній Радянський Союз, де не було особливою проблемою відвести кілька сот тисяч, а то й понад мільйон гектарів безлюдної чи малозаселеної землі під заповідник. Натомість у Європі виділити такі великі площі неможливо, тож заповідники, якщо вони є, то здебільшого невеликі – по декілька гектарів. Натомість тут добре розвинулися національні парки, де можна не лише зберігати природу, а й вести традиційне господарство.