Путешествуй самостоятельно

Якщо і є рай на землі, то, напевне, він тут, на Дворічанщині, де біля підніжжя білих гір степовою гадюкою звивається древній Оскіл. Глянувши на фантастичні крейдяні краєвиди, які 70 мільйонів років тому постали на дні Полтавського моря, один бачить за ними руку творця, інший хоче у цю красу встромити бульдозерне лезо. Національний природний парк «Дворічанський», що започатковується нині, має захистити цей світ, створений не нами, для нащадків. І хоча ідея заповідної зони не нова, однак, за словами голови Дворічанської райдержадміністрації Ігоря Хаперського, ми ще ніколи не були так близько до її втілення.

ЗАПАХ ДИКОЇ МАТІОЛИ

Відомий харківський біолог і еколог Тетяна Атемасова, яка разом з колегами не перший рік досліджує крейдяні гори, переконує мене, що найкраще приїздити у ці місця наприкінці весни або на початку літа, коли у міжгір’ї цвітуть величезні піони й адоніс. Проте і зараз у серпні, коли шелестить під вітром шовкова степова тирса, незбагненно пахнуть проти ночі зарослі дикої матіоли та випиває зір синьоокий дикий льон, – у Надоскіллі можна заблукати серцем.

Десять років тут, на крейдах, робила відкриття доцент кафедри ботаніки Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна Любов Горілова, проте експедиції науковців, котру 2001 року очолив старший науковий співробітник ХНУ Віктор Токарський, теж було що відкривати.

Результати досліджень були приголомшливі, адже вчені нарахували близько 30 рослин-ендеміків, тобто таких, котрі більше ніде у світі не зустрічаються, а лише на крейдяних горах. Можливо, деякі з них і не такі показні, як піони, але не менш цінні для вчених. Скажімо полини, які вкоренилися у крейду і, можливо, ростуть тут ще з часів динозаврів – пониклий, солянковидний, суцільнобілий. А ще: гісоп крейдяний, ранник крейдяний, переломник Козо-Полянського...

Тваринний та пташиний світи у таку спеку не одразу кидаються у вічі. Чи то від спеки, чи від лисиць заховалися у холодних крейдяних печерах байбаки, які у густій високій траві пантрують на байбаченят. Відпочивають і бобри, які зникли з цих місць на 150 років і тепер от з’явилися у невеличких притоках Осколу. Десь притаїлися між верболозів козулі, спостерігають з тернових кущів за бджолами золотисто-строкаті щурки. І лише лунь низько і повільно пливе над очеретами, вишукуючи неуважних пташенят. Є й такі представники фауни, яких, мабуть, ніде більше не зустрінеш. Скажімо орел-карлик: якщо деінде він темний, то тут можна зустріти світлих орлів. Для тих, хто вивчає комах, за словами Тетяни Атемасової, крейдяні гори – неоране поле.

Інший ініціатор створення національного парку Віктор Токарський, переконує мене, що нічого подібного не те що в Європі, а й у світі не існує. Скажімо, в Америці є Великий каньйон, в Африці – унікальні заповідні зони дикої природи. Наші крейдяні гори нічим не поступаються їм.

– Якось у ці місця разом з нами завітав консул Нідерландів, – згадує Віктор Токарський. – То він як розплющив від здивування очі, так і не міг заплющити: «O, mountains, o, river!», – вигукував він. А потім сказав: мовляв, ви просите гроші, ось вони у вас під ногами, організовуйте туризм.

НЕ БІЙТЕСЯ МРІЯТИ

Кажуть, що не потрібно боятися мріяти, особливо, коли у вашому серці добрі наміри. Адже мрії мають властивість збуватися. Мрія мати національний парк, за словами Ігоря Хаперського, сьогодні повністю заволоділа його єством.

– Якщо відверто, то до 2004 року я жив у цій природі, користувався її благами, відпочивав, проте лише після того, як став головою райдержадміністрації та занурився з головою у проблему, подивився на звичні мені гори іншими очима, – зізнається він. – Нині головною справою життя вважаю створення національного парку, що дозволить зберегти цю землю не лише для України, а й для Європи. Коли Україна переживала «будівельний бум», було чимало бажаючих створити тут крейдяний кар’єр, тобто загнати лопату у гори...

Один з рушіїв проекту, радник голови облдержадміністрації, природозахисник Валерій Ловчиновський чимало мандрував світом. Він дивується, чому і досі тут не створено національний парк.

– У розвинених країнах люди придумують, що зробити національним парком, – говорить він. – Ми ж маємо унікальні місцини, про які говоримо десятки років, що вони повинні бути національними парками, заповідниками, але далі слів справа не рухається.

За словами пана Ловчиновського, створення парку пожвавить життя цілого регіону, який має явні ознаки рекреаційної зони.

Власне, той, хто мріє про зелений туризм, має можливість повністю справдити власні мрії. Чого тільки вартий Оскіл із прохолодною навіть у спеку водою. Заходиш у річку по шию і бачиш крізь товщу води нігті на ногах. А коли переходиш по підвісному хиткому мосту чи пливеш в традиційному дерев’яному човникові на той берег, то згадуєш усмішку Остапа Вишні «Сом». Мовляв, у Осколі водяться такі соми, що ковтають навіть телят, а найкраще їх ловити на смаженого гусака. При нагоді екскурсовод вам розповість, що «он у тому селі» народився лауреат Нобелівської премії Ілля Мечников.

…Мрієте про сільський туризм – будь ласка! Біля підніжжя гір чимало полишених людьми сіл. Скажімо, як Свацарія. Кажуть, той хто назвав так село, мав на увазі Швейцарію. У нашій Свацарії можна буде не лише продегустувати українську кухню, а й попрацювати на городі, вдихнувши запах гною. У сучасній Європі такий туризм сьогодні дуже модний.

Слово «Свацарія» навіює пану Ловчиновському далекі спогади, коли він подорожував альпійською країною. Через скляні стіни потяга туристи спостерігали тамтешні краєвиди, милуючись фауною і флорою.

Краєвиди у нас не гірші. А якщо на їх тлі з’являться плямисті олені, про що мріє пан Ловчиновський, чи улюблені серцю пана Хаперського бізони, то хіба у туриста не закалатає від хвилювання серце?

Щоб школярі мали де набувати знань про рідну природу, а науковці – вести власні дослідження, потрібний парк. І не лише, щоб дізнатися про унікальну фауну і флору. Скажімо, місцевий краєзнавець з Мечникового В. Строєв знайшов у Кам’яному Яру залишки сталактитів, які трапляються лише в печерах. Яким чином вони тут опинилися – це загадка.

Нині в області за активної підтримки голови облдержадміністрації Арсена Авакова створюється три заповідні зони зі статусом «національний парк» – «Слобожанський», «Гомільшанські ліси» та «Дворічанський».

– Той парк, створення якого завершиться першим, буде мати переваги в усіх аспектах, – переконаний Валерій Ловчиновський.

З ЧОГО ПОЧАТИ?

Точніше, початок вже є. Усі сільські ради, від яких залежить реалізація планів, на своїх сесіях погодилися зі створенням національного парку на площі 3,4 тисячі гектарів. Вирішення цієї проблеми – не така проста річ, адже скільки заповідних зон не набули національного статусу на заході й у центрі України вже на початку, коли місцеві громади відмовилися голосувати за відведення землі. Керівництво Дворічанщини, області зуміло переконати селян, що такий парк під боком у них – вигідна справа. Та й пасовищ і сінокосів люди не втратять.

За спонсорські кошти вже виготовлено проект національного парку. Наступний крок – на найближчій сесії обласної ради прийняти відповідне рішення. Оптимісти кажуть, що заперечень бути не може. Врешті решт, якщо Президент підпише відповідний указ, а Кабмін знайде кошти, то національний природний парк «Дворічанський» з’явиться на карті України. Голова облдержадміністрації Арсен Аваков сподівається, що станеться це у жовтні-листопаді. Власне, після цього можна буде подумати про охорону парку, без чого не може бути ніякої розмови про втілення усіх планів.

До речі, представники політичних партій, що мають вплив на Слобожанщині, прилюдно підтримують цю ідею. Хіба можна противитися горам, котрим мільйони років і поряд з яким ти почуваєшся порошинкою у Всесвіті? Хоча напередодні виборів, коли особливо сверблять язики, можуть трапитися будь-які метаморфози. Отже, робимо вже третю спробу створити парк.

Хочеться вірити, що вона буде вдалою.