Літературно-меморіальний будинок-музей Т.Г.Шевченка

пам'ятка історії національного значення

Адреса: м. Київ, пров. Т. Шевченко, 8а (Жуляни)

Телефони: (044) 228-35-11

Філіал Національного музею Тараса Шевченка

КОРОТКО: В цьому будинку, в колишньому провулку Козине Болото (Козиноболотський, згодом Хрещатицький провулок, будинок зведено бл.1835 року) Тарас Шевченко жив у 1846 році до свого арешту 5 квітня 1847 року. Господарем будинку був колезький секретар, чиновник 14-го класу Іван Житницький, добрий знайомий Івана Сошенка, лист якого допоміг молодому Тарасові вступити до Академії мистецтв.

Після 1917 року він перейшов у власність держави і використовувався як звичайне житло. За клопотанням професора Архітектурного інституту Василя Кричевського, який зі своїми студентами перевіряв відомості про перебування тут Шевченка, 12 серпня 1925 року Київський Окрвиконком дав розпорядження про відселення мешканців, проведення ремонту та передачу будинку у відання Академії наук. Художнє керівництво реконструкції будинку під музей було доручено тому самому професору В.Кричевському.

10 листопада 1928 року було урочисто відкрито музей для відвідувачів. Протягом 1928-1941 рр. Музей поповнився оригінальними роботами радянських художників,експозиція час від часу змінювалась. Проте, у повоєнний час експозиція була бідною і недосконалою.

У І969-1973 рр. проведено комплексну реконструкцію будинку з завданням відновити вигляд будинку часів перебування у ньому Т.Шевченка.

Будинок-музей відкрито в 1928 році. В цьому будинку Тарас Григорович Шевченко жив та працював. Ось вже 170 років минуло відтоді, як було збудовано будинок на Козиному болоті колезьким секретарем, чиновником Іваном Івановичем Житницьким. І якщо б не ім"я славного сина українського народу Тараса Шевченка, будинок був би відданий забуттю так само як і інші будівлі знесені або знищені часом.

І навіть той факт, що в роки Великої Вітчизняної війни будинок залишився неушкодженим, хоча увесь Хрещатик було зруйновано, говорить про те, що вищі сили оберігають пам"ять Тараса. Багато чого щезло із самого будинку, який ще задовго до війни став музеєм, — окупанти повивозили килими, документи, навіть скульптуру. Але працівники музею встигли передати в евакуацію найцінніше — особисті речі Тараса Шевченка. Вони й складають сьогодні основу експозиції.

В І923-1924 р.р. професор Василь Кричевський дав своїм студентам з Архітектурного інституту практичне завдання - обмірювати давні міщанські будинки м. Києва. Під час обмірювання будинку №8, на Хрещатицькому провулку, мешканці повідомили, що тут жив Шевченко (у 1894р. Козиноболотська вулиця була перейменована на Хрещатицький провулок, а з 1954р. має назву провулок Шевченка). Кричевський перевірив ці відомості й з"ясував, що, дійсно, Т. Шевченко жив в ньому в 1846р. Допомагав Кричевському його учень Ф. Титаренко. Таке обстеження будинку зробив В. Кричевський та наголосив, щоб на нього звернули увагу, кому слід. «Треба довести його до ладу і зафіксувати, що в будинку жив Шевченко, і варто було б улаштувати будинок Шевченка на «Козиному болоті» з хатою-читальнею, музеєм і т.п.».

12 серпня 1925р. Київський Окрвиконком дає розпорядження в комгосп: «Дім, в якому жив Шевченко, звільнити від мешканців, провести необхідний ремонт і передати в розпорядження Академії Наук». 22 лютого 1927р. питання про реставрацію будинку слухалося на Президії Окрвиконкому. Було прийнято ухвалу: «Доручити Окркомгоспові реставрацію будинку №8-а на Хрещатицькому провулку, де жив Шевченко, за рахунок коштів на 1926-27 р.р.. На реставрацію напівзруйнованого будинку Київський Окружний Виконавчий Комітет та Міська Рада виділили великі, на той час, кошти - 18 000 крб. В.Г. Кричевському належить не тільки сама постановка питання про реставрацію, а й художнє керівництво всім оформленням будинку-музею, складання художніх проектів кімнат, майстерні й садка. Покладене на нього завдання виконано на високому для того часу науковому рівні. Все внутрішнє упорядкування кімнат і меблі були спроектовані так, щоб вони відповідали часу Шевченка і відтворювали дух тієї епохи. Роботою, щодо збирання матеріалів, розподілом їх по відділах керував член Інституту Т. Шевченка В. Маяковський.

Кімната Шевченка

10 листопада 1928 року було урочисто відкрито музей. Протягом 1928-1941 рр. Музей поповнився оригінальними роботами радянських художників (ілюстрація до творів Т. Шевченка, малюнки до біографії тощо). Експозиція післявоєнна була бідною і недосконалою, але навіть такою вона справляла на перших відвідувачів, (переважно бійців і офіцерів Радянської Армії), відрадне враження. Та все ж недосконалість експозиції вимагала подальшого поповнення музею. За 40 років існування музею він потребував значного ремонту оновлення експозиції. За багато десятиліть будинок, як і його подвір’я, зазнав стільки всіляких змін, що фактично від споруди шевченківських часів лишився лише її зруб, який, на жаль, практично загубив свою конструктивну міцність. У зв’зку з цим комісія Держбуду УРСР вирішила цілком поновити усі конструктивні елементи будинку. Після цього було схвалено єдино вірний принцип реставрації, основою якого стала історична правдивість. Це означало зробити все так, як було за часів проживання в будинку І. Житницького Тараса Шевченка.

Шевченкова майстерня

Малярське приладдя Т.Шевченка

Тобуло складне завдання. Проте трирічна творча співпраця державних і громадських організацій завершилася успішно. Проект реставрації зроблено під керівництвом Р.П.Бикової. Українське товариство охорони пам’яток історії та культури створило тоді постійно діючу науково-консультативну комісію, очолену О.Силіним. До неї було залучено близько 80 відомих вчених і фахівців. Окремої уваги заслуговує допомога Спілки письменників України, зокрема шевченкознавців, та тогочасної зав. Меморіалом М.М.Гайдучок.

Реставрації передували всебічні наукові дослідження, натурні й археографічні. Були опрацьовані документи Будівельної комісії 1830-х років магістрату, губернаторства тощо.

Реставраційна комісія дійшла висновку, що за період існування пам’ятник зазнав перебудов і доповненнь, а саме:

змінені повністю конструкції даху й покрівлі в період проведення реставрації 1927 року; реставрацію даху було зроблено так, щоб відтворити попередню форму, але значно меншої висоти, ніж попередньо;
зроблено два зовншніх виходи з підвалу;
двічі мінялася тесова покрівля на залізну у 1886 та 1949 роках;
в окремих приміщеннях зроблено нові перегородки;
добудовано два приміщення входу в підвал до північно-західного фасаду;
до західної частини фасаду в 1947 року добудовано тамбур, вхід до якого був через двері головного фасаду;
планування першого поверху в основному збереглося , за винятком 2-х нових стін, зроблених у 1927 р. і декількох прорублених прорізів;
на обмірних кресленнях 1925-27 рр. показано печі в підвалі.

В період обміру 1970 року печі в підвалі не було, в зв’язку з проведенням у будинку центрального опалення у 1959 році.

Будинок до 1860 року існував без переробок. Всі вищезазначені доповнення виконувалися після 1860 року.

Сучасна експозиція розроблялася на початку 1990-х років і не так заідеалізована, як попередні, що створювалися в часи тоталітарного режиму. Вона в повному обсязі розкриває тему перебування Т. Шевченка в Києві під час трьох його приїздів на батьківщину, насамперед проживання його в будинку 1846 року. Науковці доклали багато зусиль до створення оригінальної, неповторної, цікавої експозиції, яка відповідає всім вимогам літературно-меморіального будинку-музею.

По-перше, він не копіює інші шевченківські музеї, а розкриває тему київського періоду життя Т. Шевченка; по-друге, змінився маршрут екскурсії (по сонцю), а не навпаки, як було колись. Тепер у хронологічній послідовності відвідувач проходить кімнатами, де не порушується тематичний зв"язок між ними; по-третє - колишня кімната вшанування пам"яті, в якій було представлено на всю стіну стелаж з книжками, втратила свою актуальність. Тепер вона логічно завершує екскурсію про останній приїзд Т. Шевченка до Києва у 1859 році. В кімнаті представлено оригінали Т. Шевченка, серед них: малярське й гравірувальне приладдя, "Кобзар" 1860 року з дарчим надписом поета, полотняний костюм та сорочка, подарована Тарасові сестрою Яриною.

Давно вже нема його „ровесників”, а він єдиний стоїть в оточенні своїх багатоповерхових сусідів і стояти йому віки пам’ятником вагомої частки нашої історії та літератури.

Пам’ятник Т.Шевченку на території будинку-музею

Щороку музей відвідує близько 10 тисяч людей. Його сприятлива аура дозволяє відволікатися від сірого будення й поринути у світ творчого натхнення і спокою.

Не обминайте цей казковий куточок в самому центрі Києва, ім’я якому – Будинок-музей Тараса Шевченка.

Джерела:

http://www.oldkyiv.org.ua

http://www.kiev.cz

http://uk.wikipedia.org

http://www.museum-ukraine.org.ua

http://www.primetour.ua (фото)

Как добраться: м. Київ, пров. Т. Шевченко, 8а (Жуляни)

Памятки архитектуры национального значения г. Киев

Памятки истории национального значения

Памятки археологии г. Киев

Достопримечательности Киева и Киевской области